Astebreed

Гра розповідає про всесвіт в якому люди вже освоїли міжзоряні польоти. Та як часто буває в подібних сюжетах, на Землю нападають інопланетяни, точніше штучний інтелект. Швидко її окупують, а головну базу ворог розташовує на Марсі.

Ми граємо молодим пілотом Євангеліо.... вибачте, людиноподібної машини. Проте на нашому боці є деякий козир. Свідомість дочки нашого загиблого командира - Фіо, було перероблено нашим ворогом також в штучний інтелект, і завдяки старанням все того ж загиблого командира, вона нас захищає і допомагає атакувати ворога, коли ми всередині робота.Проте у Фіо є сестра близнючка - Есто, яку врятувати не вдалося, тому вона допомагає ворогові.

Ну власне, саме ці сестрички мене і зацікавили, коли я купував гру.

Але нажаль, подача історії реалізована дуже невдало: перед стартом треба прочитати порівняно багато сухого тексту про передісторію, а режим візуальної новели не передбачає паузи між діалогами (як зазвичай це буває), тому я просто не встигав читати англомовний текст.І ще під час саме ігрового процесу, із низу екрану відображається англійський переклад японської мови, що лунає із колонок... стоп, стоп, а тепер вдумайтесь: в жанрі BULLETHELL під час гри треба читати текст!!! Кому це взагалі могло в сраку прийти?!!Ну і на додачу після першого проходження, враження - щось на кшталт: "шо це, бляха, було?", нас закидають купою-купезною текстової інформації: про персонажів, сторони конфлікту, історію, локації, техніку... після якої, чесно кажучи, сюжет стає осмисленим, і ти навіть промовляєш до себе: "то он воно що було".Так от, на мою думку це і є гівняна подача сюжету.

Що до геймплею, попереджаю, що я пройшов гру в режимах оригінальний та аркадний лише на середньому рівні складності.

Так от, аркадний режим в мене перетворився на тупезний PushButtonHell, і бляха цього вистачило, щоб пройти гру. А от в оригінальному режимі лише два останніх рівні змусили мене дивитись на траєкторії ворогів та їх лазерів, і задротити-задротити-задротити.Також, на мій погляд, усі оці спалахи блимання і світіння, наче на дискотеці, тільки відволікають від ігрового процесу та псують враження. Хоча ракурси польотів під час гри справді класні.

Повертаючись до сестричок Фіо та Есто. Вони прикольні, за всіма законами аніме. Фіо - типу Рей Аянамі, а Есто - щось на зразок Рени Рюгу, чи Юно Гасай. Хоча Есто, нажаль занадто змінюється після переходу на бік людей, і стає класичною "молодшою сестричкою" (постійні вигуки "оніча" - в комплекті)... дратує.

Але дуже порадувало, що зображення із заставок - візуальних новел можна переглядати в галереї, без тексту.

Ну не знаю, в цілому мені гра не сподобалась. Сумбурно, швидко, незрозуміло... А після проходження: на тобі купу тексту, "насолоджуйся".