Penumbra: Requiem

 Ну і по інерції я взявся за цю гру.
Це доповнення до "Penumbra: Black Plague", що продається разом із нею. Причому, при встановленні, мені показало, що ця гра важить лише кількасот кілобайт (взагалі нічого), саме через те, що вона використовує файли основної гри, і навіть знаходиться в її директорії.
Українізатор основної гри (як виявилося) українізував і це доповнення, грав без прицілу, без підсвічування предметів та без підказок-нотаток. Вибрати складність тут не пропонують.

УВАГА! Будуть жорсткі спойлери по основній частині.
"Penumbra: Requiem" починається в тому ж місці де закінчується попередня гра. Тобто ми розгадали таємницю наукового комплексу в катакомбах Гренландії, дізналися про долю нашого батька та вступивши в контакт із древнім Розумом (Вуликом) надіслали на Велику Землю е-мейл з наполегливим проханням знищити все це місце...
Іііііііі, ми знову отримуємо по голові. А приходимо до тями на місці розкопок.

Penumbra: Black Plague

 Нарешті відпустили в довгоочікувану відпустку... ну і як не зіграти?!
Вибір гри дивний, погоджуюсь, але є пояснення. Я збирався в неї пограти ще минулого літа, та сильно захворів, і не маючи змоги сидіти за компом, обрав проходження "LEGO. Harry Potter: Years 5-7" лежачі в ліжку із геймпадом в руках... Пройшов, якраз і одужав. Знов повернувся до цієї гри, вже встановив, українізував, і тут підійшла моя черга в ТЦК (по розшуку в Резерв+), ну а там ВЛК, ДВРЗ, БЗВП, та інші абревіатури... і повернутися додому я отримав змогу лише через 10-ть місяців.
Так от, в мене виникло питання, чи щось містичне не дає мені проти, чи бодай взятися, за цю гру? Як то кажуть: "Один раз - випадковість, два рази - співпадіння, три рази - закономірність".
Грав на середній складності, без прицілу, без підсвічування предметів та без підказок-нотаток. 

  "Penumbra: Black Plague" є прямим продовженням "Penumbra: Overture": головний герой, у пошуках свого батька в Гренландії, знаходить катакомби і пройшовши їх, потрапляє в закриту секцію, яку оберігав Рудий. Там ми одразу отримуємо по голові і приходимо до тями вже закриті в камері. Саме тут і починається геймплейна частина цієї гри.
Доволі швидко, ми усвідомлюємо, що ця "закрита секція" - ні що інше як науковий комплекс, що було побудовано таємною організацією із неофіційною назвою - Прадавні. Виявилося, вони значно більше науковці ніж культисти. Метою побудови та діяльності цього комплексу є Гробниця Туурнгайта та артефакти знайдені на місці розкопок в катакомбах, в тому числі прадавній вірус...

Fallout

 Якось я вже починав грати в цю гру, але з якоїсь причини (не пам'ятаю) закинув.
Менше з тим, зараз невибаглива до заліза покрокова РПГ була для мене ідеальним варіантом (з практичної точки зору), та й сетинг пост-апокаліпсиса мене завжди приваблював, ну і це перша гра легендарної серії.
Грав на ноуті, із українізатором. А ще із патчем на повернення в гру моделей дітей, бо їх було видалено з європейської версії (на якій базується Steam версія), аби прибрати можливість гравцю "вбивати дітей".

 Війна... Війна ніколи не змінюється... Змінюються лише методи її ведення.
В 21-му сторіччі війни велися за ресурси, які війна ж і використовує - нафта та уран. Китай вторгся на Аляску, а США анексували Канаду. Європейський Союз розпався на ворогуючі країни. І зрештою в 2077 році, за кілька годин обміну ядерними ударами, знайомий нам Світ перестав існувати... Небагатьом людям пощастило бути в ядерних сховищах, повністю автономних та ізольованих від зовнішнього Світу.
Події "Fallout" розгортаються в 2161 році. Гравець - є мешканцем сховища №13, але до нас прийшла велика біда: Водяний Чип, що постачає наше сховище питною водою, вийшов з ладу, а запасів води залишилось на 150 днів. Саме тому, з метою знайти заміну цьому чипу, голова нашої закритої спільноти відправляє Гравця в зовнішній світ, в світ про який ми нічого не знаємо.

Crazy Machines: The Wacky Contraptions Game

 Захотілося пограти в якийсь пазл, і перше що спало на думку саме ця гра, в нас біль відома під назвою "Заработало!", яка свого часу (ще в школі) пройшлася по руках всіх хлопаків мого класу.

 "Crazy Machines: The Wacky Contraptions Game" пропонує нам вирішувати пазли (задачки) основані на фізичних властивостях об'єктів, спочатку надаючи короткий, іноді комедійний, коментар до цього пазлу. Тобто, на статичному екрані знаходяться різні об'єкти взаємодії, в моменті (із зупиненим часом), якщо натиснути кнопку старту, то час запуститься і об'єкти почнуть впливати одне на одного (м'яч який був у повітрі почне падати під дією сили тяжіння, свічка під котлом почне нагрівати воду й вироблятиметься пара, батарея почне подавати електричний струм на підключену лампочку...), проте на те це й пазл, що нам дають його не зібраним. В коментарі перед пазлом пояснюється, що саме нам потрібно зробити: закинути м'яч в кошик, ввімкнути сирену, запустити ракету... і якщо просто за запустити час, то ціль виконано не буде, тож ми знов зупиняємо час, що повертає всі об'єкти в початкове положення, й за допомогою додаткових об'єктів з бічної панелі намагаємося вплинути на ті об'єкти які вже є на екрані, таким чином, щоб виконати завдання.

Mother (NES)

 Почну трохи не по темі, в кінці серпня 2025 року, мене було мобілізовано до лав ЗСУ. Що й казати, що мені було "трохи" не до ігор. Але йшов час, я почав адаптовуватися, з'явились якісь вільні годинки, я попросив прислати мені PSP, а потім ще й посаду отримав, яка дає можливість інколи погратися... Тож зустрічайте, перша гра пройдена мною в зоні бойових дій.

 Дуже давно поклав оком на цю гру.  Не пам'ятаю навіть чому, але вона мені вбачалась дуже незвичною, із прихованою якоюсь ВЕЛИКОЮ ідеєю.
Одразу варто зазначити, що в Штатах ця серія ігор, виходила під назвою "EarthBound", причому там вона вийшла із такою назвою саме для другої гри серії - "Mother 2", тож коли зрештою вирішили випустити справжню першу частину на заході, довелося гратися із іменуванням. Тож саме ця гра також відома як "EarthBound: Beginnings" або "EarthBound: Zero". І скажу чесно, як і з "Resident Evil", саме американський варіант назви мені подобається більше, проте через цю плутанину з нумерацією ("Mother 3" взагалі офіційно не виходила за межами Японії), я все таки далі буду використовувати японський варіант.
Грав з фанатським перекладом для NES через емулятор на PSP.

LEGO. Harry Potter: Years 5-7

 Насправді я збирався пограти в "Penumbra: Black Plague", вже встановив, налаштував, українізував... і тут бах - в мене температура 39.4... Тож я її відклав, і швидко визначився із грою в яку можна грати лежачі в ліжку із мінімумом уваги та не напружуючись (це я вже про дану гру).
Але спочатку все-таки подивився "Harry Potter and the Order of the Phoenix" (2007), "Harry Potter and the Half-Blood Prince" (2009), "Harry Potter and the Deathly Hallows - Part 1" (2010) та "Harry Potter and the Deathly Hallows - Part 2" (2011), бо для LEGO ігор дуже важливо перед проходженням ознайомитись із джерелом пародії.

 "LEGO. Harry Potter: Years 5-7" основана саме на вищеперелічених чотирьох фільмах (останні із восьми).
Переказувати сюжет тут, гадаю, безглуздо. Ну хіба що можна нагадати, що попередня частина "LEGO. Harry Potter: Years 1-4", закінчується доволі похмуро, як для LEGO гри: на смерті Седрика та поверненні Волдеморта, звідси й стартує дана гра.

Kingdom Hearts II - Final Mix

 Пройшовши дві попередні частини, ця серія стала реальним претендентом на те щоб записатися до моїх улюблених ігор (прям тих що аж най-най). Але із такими речами поспішати не можна. Тож після певної паузи настав час братися саме за цю гру.
Як і минулі, проходив зі збірки "Kingdom Hearts HD 1.5 + 2.5 ReMIX", використовуючи XBox-подібний геймпад, на складності - Стандартна.
Забігаючи наперед, ця частина вкрай прив'язана до двох попередніх, тому зважайте на те що тут будуть серйозні спойлери на ігри серії, які вийшли раніше, інакше тут взагалі нічого не можна буде сказати (аж на стільки прив'язана).

 Запустивши "Kingdom Hearts II", нам показують одну з найкрутіших коли-небудь створених заставок-ретроспектив, де в стилі GMV відображають події, що вже відбулися.
Отож, мої припущення про можливість ігнорування подій "Kingdom Hearts - Re:Chain of Memories" виявилися абсолютно невірними.
Сора, Дональд та Гуфі знаходяться в стані сну, під час якого Наміне повертає друзям втрачені спогади (як виявилося, це потребує немало часу). А також цей розрив зв'язку спогадів вплинув не тільки на Сору, але й на тих хто знав Сору (тобто не тільки він їх забув, але й вони його). Ріку прийнявши темряву в собі, але не підкорившись їй, разом із Королем Міккі та ДіЗом починають протистояння Організації XIII. А Кайрі очікує своїх друзів на рідному острові.
Після вищеописаного, проходить приблизно рік, і нам представляють нового персонажа - Роксас. Він тусується разом із компанією інших дітлахів в Сутінковому Місті, під час літніх канікул. І хоча Роксас бачить сни про пригоди Сори, в усьому іншому він звичайних хлопчина, а головною проблемою їхньої компанії наразі є наклепи іншої "банди" (Сайфер із посіпаками з "Final Fantasy VIII", до яких доєднався Віві з "Final Fantasy IX") - нібито вони крадії.
Та з часом в таку буденність починає вриватися містичність, від незрозумілих істот і ключа, що раптово з'являється в руці, до незнайомців в чорних балахонах, яких може бачити тальки Роксас і які звинувачують його в зрадництві...

RoboCop: Rogue City

 Коли ця гра вийшла, чув про неї тільки позитивні відгуки, і найголовніше - фразу: "це саме той РобоКоп". Проте якось потім швидко перестав про неї чути взагалі будь-що. Ну перше, що спало на думку: олди награлися, а ньюфагам нецікаво.
Також варте уваги, що цій грі приблизно 2-а роки, а для мене це велика рідкість так "швидко" братися за гру після її виходу (без сарказму). До того ж скріни і відоси які траплялись мені на очі і справді пробуджували ностальгійні відчуття.
Грав на складності "Жорстоко" (3-й з 4-х), із українізатором (машинний переклад).

 Події "RoboCop: Rogue City" розгортаються між 2-м і 3-м фільмами оригінальної трилогії. Проте варто зазначити, що знання подій "RoboCop 2" (1990) потрібні лише в останній чверті гри.
Отож, Алекс Мерфі - поліціянт міста Детройт, жорстоко вбитий бандитським угруповуванням, після смерті стає частиною програми по створенню кіборга (в першу чергу - його мозок), призначеного на автономну підтримку правопорядку на вулицях. Проект "РобоКоп" було розроблено і реалізовано корпорацією OCP (латиницею), яка також викупила в держави право управління поліцією міста Детройт, а також має амбітні плани на створення нового міста майбутнього - Дельта-Сіті, замість занедбаного Детройта.
Після подій двох фільмів, РобоКоп вже має вагому славу, та відносну довіру в суспільстві. Але звісно певні остороги залишаються, це все-таки єдиний в світі вдалий випадок трансплантації мозку, навіть саме OCP не може його повторити. Ну і одвічна дилема "де закінчується людина, і починається машина" - нікуди не зникла.

Celeste

 Вирішили ми із комрадом провести експеримент: замовили один одному по грі, яку інший має пройти протягом року, при цьому транслюючи або записуючи відео проходження замовнику. Власне, мені він замовив саме цю гру. І скажу чесно, якби не цей експеримент, я б і не планував за неї братися, незважаючи на всі дифірамби, якими вона була оспівана моїм товаришем.
Очікування в мене були доволі скептичні. Піксель-артових інді платформерів в Steam таке засилля, що вона нічим не виділялася. А те, що це ХАРДКОРНИЙ платформер, зароджувало підозру, що гра була замовлена спеціально, щоб познущатися наді мною. Насправді, єдиний хардкордний платформер, що спадає мені на думку із пройденого, це "Rayman: Origins" (і то, тільки останні рівні), тож були великі побоювання у моїй спроможності взагалі пройти цю гру.
Грав використовуючи PS-подібний геймпад (пересувався хрестовиною).

 "Celeste" розповідає про дівчину на ім'я Медлін, що прибуває до загадкової гори - Селести (Канада). Молода героїня переживає екзистенційну кризу, і в якості цілі, щоб довести собі щось, що й сама поки не знає, вона обрала сходження на верхівку цієї гори.
У підніжжя Селести Медлін зустрічає стару бабцю, що насміхається із неї, мовляв: їй ніколи не вдасться здолати цю гору, що тільки більше налаштовує дівчину на досягнення мети. Також, ще в нижній частині гори ми натрапляємо на блогера - Тео, що приїхав сюди аж із Австралії. Він багато чув про Селесту від свого дідуся, тож вирішив побачити її на власні очі, ну і зробити купу світлин звичайно. Проте він не ставить собі за мету підкорити вершину.

Duck Season

 Отак, випадково натрапляєш на трейлер цієї гри (Duck Season Launch Trailer), і все, вона одразу опиняється в списку бажаного, звісно якщо у вас є VR.
Насправді, детальніше ознайомившись із скріншотами, в мене з'явилися побоювання, що це гра про "мацання предметів", яких засилля для Віртуальної Реальності, але високі оцінки - залишали надію.
Отож, грав на високій складності, використовуючи HTC Vive першої версії.

 Граємо ми хлопчиною шкільного віку, десь у 80-х роках в Штатах. Мати приходить додому, і на радість малому приносить йому гру "Duck Season". Попередивши, що це оренда лише на один день, вона бажає йому отримати максимальне задоволення.
Тож, ми сидимо на килимі у вітальні перед телевізором, до якого підключено VHS відак, та наша приставка - явно схожа на NES. Довкола нас валяються іграшки, відеокасети, картриджі, глянцеві журнали, книжки... але звісно, першочергово ми вставляємо картридж із новою грою, беремо світловий пістолет до приставки, і починаємо грати.