The Stanley Parable

 Свого часу доволі відома гра, до того ж всі наголошували на її незвичності, й натякали на шедевральність. Звісно це звернуло мою увагу на неї, але так вже повелося, що ігри із подібними відгуками я ДУЖЕ довго відкладаю, очікуючи певного настрою, й за цей час мої очікування від гри можуть сягнути небес, бо я бозна що про неї нафантазував...

 "The Stanley Parable" розповідає історію про парубка на ім'я Стенлі. Він - працівник номер 427 великої Компанії. В його обов'язки входить натискання кнопок... буквально. Кожен день він приходить на роботу, сідає за робоче місце, отримує вказівки: яку кнопку і як довго натискати. Він займається цим тижнями, місяцями, роками...
Та одного дня сталося щось неймовірне. Прийшовши в офіс, і всівшись на робоче місце... він не отримав жодних вказівок. Він все чекав, та з ним ніхто так і не зв'язувався. Тільки потім Стенлі усвідомив, що він в офісі ОДИН! Але нічого, має бути якесь пояснення, можливо він просто пропустив якусь нотатку про мітинг. ТОЧНО! Саме так!!! Треба іти в кімнату для мітингів.
Пройшовши повз порожні місця своїх колег і опинившись в кімнаті з іще двома дверима, Стенлі обрав двері ліворуч від себе...

 Власне, це все нам розповідає Оповідач, спочатку під час заставки, а потім і під час нашої гри. Фішка в тому, що гра побудована на взаємодії цього Оповідача і гравця, а ми (як гравці) не обов'язково повинні слідувати всьому, що каже оповідач. По суті ось це розгалуження із двома дверима і є нашим першим вибором: піти в ліві двері (як і сказав Оповідач), або в праві. В певний момент, якщо не постійно слідувати історії Оповідача, він починає дратуватися, і зрештою звертається до гравця...
Як приклад, ідучи по коридору я побачив двері комори, на диво, вони виявились не замкненими. Зайшовши до середини, почув від Оповідача: "Це виявилася звичайна комора, в ній не було нічого цікавого, тож Стенлі вийшов і пішов далі". Я продовжував сидіти в коморі.
- "Стенлі й сам не міг зрозуміти, що він там робить. Звичайні ганчірки, інструменти й побутова хімія... НІЧОГО НЕ ЗВИЧАЙНОГО!!!". Це мене не переконало, тож я продовжив сидіти...
- "Серйозно?! Ти досі там сидиш? Наче ота стара швабра! Чи це ти спеціально щоб позлити мене?". А через деякий час: "Агов, там за клавіатурою, ти взагалі живий?"

 Тож слідуючи вказівкам Оповідача або не слідуючи, виконуючи певні дії або ні - ми приходимо до різних закінчень. Але "закінчення" в цій грі дуже умовна річ, про що нам жирно натякає екран завантаження: "The End Is Never The End Is Never The End Is Never...". Все тому що, до чого б ми не прийшли ми все одно опиняємося на робочому місці номер 427, і починаємо все спочатку... Проте можливі певні відмінності від минулого разу, і я не тільки про інший вибір гравця. Оповідач теж може задовбатися повторювати довгий опис і сказати щось типу: "Бла, бла, бла... ну ти пам'ятаєш. Оно двері іди в них.". А іноді зміни можуть відбутися і самого офісу...
Іноді можна потрапити в ситуацію, коли в тебе немає ніякого виходу, а іноді навіть й можливості померти. Тоді доводиться робити "Почати знову" в меню гри, і найчастіше гра навіть враховує твої дії до перезапуску, а буває що й сам Оповідач тобі каже перезапустити гру.
Щоб не думали, що нам постійно доведеться бігати по офісу, то крім просто іншого інтер'єру, типу кабінету боса, чи складських приміщень, тут є й психоделічні локації, й навіть подорожі до світів інших ігор (реальних).

 Я б сказав, що "The Stanley Parable" чимось схожа на суміш "Dear Esther" та "Portal", плюс концептуально це "Black Mirror: Bandersnatch".
Якоїсь однієї (правильної, чи реальної) історії тут немає. Різні закінчення приводять до різних тем для розмірковування, що не можуть існувати в рамках однієї (цілісної) історії. В деяких варіантах навіть Оповідач виявляється жертвою, або тим про кого історія.
Насправді голос оповідача мені вже знайомий, я чув його в грі "Amnesia: A Machine for Pigs", як голос головного антагоніста. Особисто мені, це трохи псувало враження, бо цей голос міцно асоціюється в мене саме з тією грою. Трохи британського акценту, й уміння переходити в театральний експресивний монолог, що може викликати реальне відчуття страху в слухача.
На відміну від GLaDOS, яка завжди контролювала ситуацію (а коли не контролювала - вважала, що контролює) Оповідач - іноді помиляється, іноді губиться, іноді навіть викликає співчуття до себе. Але при певному розвитку історії, його "жарти" можуть бути геть не смішними й навіть жорстокими. Також тут доволі важливим є елемент маніпуляції, і знову в обидва боки: як Оповідач намагається маніпулювати гравцем, так і гравець може прийти до маніпуляції Оповідачем.

 Що до особистого досвіду, гра мене зачепила, і не дуже в хорошому сенсі. Я сам офісний планктон, робота якого - "натискання кнопок". Ну і перше, що мені підкинула гра (в МОЇЙ першій ітерації), це доволі товсті натяки на те "яким нудним життями ти живеш" та "ти не є володарем своєї долі"... На перше в мене підгоріло, як мабуть і в будь-якого українця на таку претензію після 24 лютого 2022 року (розжовувати не буду), а по другому, як людина що після першого місця роботи ніде не працював 3-и роки (бо були гроші), просто ДУЖЕ хотів показати середнього пальця, причому не Оповідачу, а саме розробникам. Сам розумію що, як то кажуть "бомбанув", десь і несправедливо, але такі вже реальні відчуття "подарувала" мені гра на старті.

 Гра перезапускається постійно, тож гравець сам вирішує коли він її пройшов. Я ж, після того, як перевірив всі видимі мені варіанти проходження, звернувся до Steam ачівок і їх описів. На той момент в мене було відкрито 4 з 10. Ще 3 ачівки я здобув прочитавши їх опис (вкрай рекомендую прочитати опис ачівки "430"), 2 ("Speed run" та "Unachievable") я підглянув як здобути. І наразі в мене залишилася лише одна нездобута ачівка (Commitment), яку планую взяти в наступний вівторок (той ще гемор).
Також заглянув в мануал по отриманню всіх закінчень, і виявив, що самостійно знайшов майже всі (включаючи "Рай Стенлі"), пропустивши лише три най-упоратіші (по процесу отримання).
І знаєте, по завершенню гри, в мене залишилися не найприємніші враження від неї. Багато тем накидали, ні до чого не привели, трошки познущалися над гравцями... і що?
Але поки я писав оцей-от комент, спрацював "ефект гумової качечки": структурувалася інформація, було зважено недоліки та переваги, звернено увагу на деякі моменти і от я вже значно кращої думки про цю гру.

 Проте я все ще не можу назвати "The Stanley Parable" шедевром. Претензійно грою - так, неоднозначною грою - так, розумною грою - так! Але не шедевром.
Це гра яка розкривається, якщо її досліджувати ПІСЛЯ проходження, обговорювати що зрозумів та до яких висновків прийшов, із іншими гравцями. Щось подібне я писав і про "Dear Esther", але там тема була одна, хоч і так само аморфна. Це той випадок коли більше - не значить краще.
І от серйозно, не шкодую що пройшов, після написання комента - ще й задоволений грою, але розширену версію "The Stanley Parable: Ultra Deluxe" як і продовження (якщо воно буде) я проігнорую.
Хоча ще в плюс додам присутню тут українську текстову локалізацію.

Відібраний GMV (насправді кліп, надхненний грою):