LEGO. Harry Potter: Years 5-7

 Насправді я збирався пограти в "Penumbra: Black Plague", вже встановив, налаштував, українізував... і тут бах - в мене температура 39.4... Тож я її відклав, і швидко визначився із грою в яку можна грати лежачі в ліжку із мінімумом уваги та не напружуючись (це я вже про дану гру).
Але спочатку все-таки подивився "Harry Potter and the Order of the Phoenix" (2007), "Harry Potter and the Half-Blood Prince" (2009), "Harry Potter and the Deathly Hallows - Part 1" (2010) та "Harry Potter and the Deathly Hallows - Part 2" (2011), бо для LEGO ігор дуже важливо перед проходженням ознайомитись із джерелом пародії.

 "LEGO. Harry Potter: Years 5-7" основана саме на вищеперелічених чотирьох фільмах (останні із восьми).
Переказувати сюжет тут, гадаю, безглуздо. Ну хіба що можна нагадати, що попередня частина "LEGO. Harry Potter: Years 1-4", закінчується доволі похмуро, як для LEGO гри: на смерті Седрика та поверненні Волдеморта, звідси й стартує дана гра.

Kingdom Hearts II - Final Mix

 Пройшовши дві попередні частини, ця серія стала реальним претендентом на те щоб записатися до моїх улюблених ігор (прям тих що аж най-най). Але із такими речами поспішати не можна. Тож після певної паузи настав час братися саме за цю гру.
Як і минулі, проходив зі збірки "Kingdom Hearts HD 1.5 + 2.5 ReMIX", використовуючи XBox-подібний геймпад, на складності - Стандартна.
Забігаючи наперед, ця частина вкрай прив'язана до двох попередніх, тому зважайте на те що тут будуть серйозні спойлери на ігри серії, які вийшли раніше, інакше тут взагалі нічого не можна буде сказати (аж на стільки прив'язана).

 Запустивши "Kingdom Hearts II", нам показують одну з найкрутіших коли-небудь створених заставок-ретроспектив, де в стилі GMV відображають події, що вже відбулися.
Отож, мої припущення про можливість ігнорування подій "Kingdom Hearts - Re:Chain of Memories" виявилися абсолютно невірними.
Сора, Дональд та Гуфі знаходяться в стані сну, під час якого Наміне повертає друзям втрачені спогади (як виявилося, це потребує немало часу). А також цей розрив зв'язку спогадів вплинув не тільки на Сору, але й на тих хто знав Сору (тобто не тільки він їх забув, але й вони його). Ріку прийнявши темряву в собі, але не підкорившись їй, разом із Королем Міккі та ДіЗом починають протистояння Організації XIII. А Кайрі очікує своїх друзів на рідному острові.
Після вищеописаного, проходить приблизно рік, і нам представляють нового персонажа - Роксас. Він тусується разом із компанією інших дітлахів в Сутінковому Місті, під час літніх канікул. І хоча Роксас бачить сни про пригоди Сори, в усьому іншому він звичайних хлопчина, а головною проблемою їхньої компанії наразі є наклепи іншої "банди" (Сайфер із посіпаками з "Final Fantasy VIII", до яких доєднався Віві з "Final Fantasy IX") - нібито вони крадії.
Та з часом в таку буденність починає вриватися містичність, від незрозумілих істот і ключа, що раптово з'являється в руці, до незнайомців в чорних балахонах, яких може бачити тальки Роксас і які звинувачують його в зрадництві...

RoboCop: Rogue City

 Коли ця гра вийшла, чув про неї тільки позитивні відгуки, і найголовніше - фразу: "це саме той РобоКоп". Проте якось потім швидко перестав про неї чути взагалі будь-що. Ну перше, що спало на думку: олди награлися, а ньюфагам нецікаво.
Також варте уваги, що цій грі приблизно 2-а роки, а для мене це велика рідкість так "швидко" братися за гру після її виходу (без сарказму). До того ж скріни і відоси які траплялись мені на очі і справді пробуджували ностальгійні відчуття.
Грав на складності "Жорстоко" (3-й з 4-х), із українізатором (машинний переклад).

 Події "RoboCop: Rogue City" розгортаються між 2-м і 3-м фільмами оригінальної трилогії. Проте варто зазначити, що знання подій "RoboCop 2" (1990) потрібні лише в останній чверті гри.
Отож, Алекс Мерфі - поліціянт міста Детройт, жорстоко вбитий бандитським угруповуванням, після смерті стає частиною програми по створенню кіборга (в першу чергу - його мозок), призначеного на автономну підтримку правопорядку на вулицях. Проект "РобоКоп" було розроблено і реалізовано корпорацією OCP (латиницею), яка також викупила в держави право управління поліцією міста Детройт, а також має амбітні плани на створення нового міста майбутнього - Дельта-Сіті, замість занедбаного Детройта.
Після подій двох фільмів, РобоКоп вже має вагому славу, та відносну довіру в суспільстві. Але звісно певні остороги залишаються, це все-таки єдиний в світі вдалий випадок трансплантації мозку, навіть саме OCP не може його повторити. Ну і одвічна дилема "де закінчується людина, і починається машина" - нікуди не зникла.

Celeste

 Вирішили ми із комрадом провести експеримент: замовили один одному по грі, яку інший має пройти протягом року, при цьому транслюючи або записуючи відео проходження замовнику. Власне, мені він замовив саме цю гру. І скажу чесно, якби не цей експеримент, я б і не планував за неї братися, незважаючи на всі дифірамби, якими вона була оспівана моїм товаришем.
Очікування в мене були доволі скептичні. Піксель-артових інді платформерів в Steam таке засилля, що вона нічим не виділялася. А те, що це ХАРДКОРНИЙ платформер, зароджувало підозру, що гра була замовлена спеціально, щоб познущатися наді мною. Насправді, єдиний хардкордний платформер, що спадає мені на думку із пройденого, це "Rayman: Origins" (і то, тільки останні рівні), тож були великі побоювання у моїй спроможності взагалі пройти цю гру.
Грав використовуючи PS-подібний геймпад (пересувався хрестовиною).

 "Celeste" розповідає про дівчину на ім'я Медлін, що прибуває до загадкової гори - Селести (Канада). Молода героїня переживає екзистенційну кризу, і в якості цілі, щоб довести собі щось, що й сама поки не знає, вона обрала сходження на верхівку цієї гори.
У підніжжя Селести Медлін зустрічає стару бабцю, що насміхається із неї, мовляв: їй ніколи не вдасться здолати цю гору, що тільки більше налаштовує дівчину на досягнення мети. Також, ще в нижній частині гори ми натрапляємо на блогера - Тео, що приїхав сюди аж із Австралії. Він багато чув про Селесту від свого дідуся, тож вирішив побачити її на власні очі, ну і зробити купу світлин звичайно. Проте він не ставить собі за мету підкорити вершину.

Duck Season

 Отак, випадково натрапляєш на трейлер цієї гри (Duck Season Launch Trailer), і все, вона одразу опиняється в списку бажаного, звісно якщо у вас є VR.
Насправді, детальніше ознайомившись із скріншотами, в мене з'явилися побоювання, що це гра про "мацання предметів", яких засилля для Віртуальної Реальності, але високі оцінки - залишали надію.
Отож, грав на високій складності, використовуючи HTC Vive першої версії.

 Граємо ми хлопчиною шкільного віку, десь у 80-х роках в Штатах. Мати приходить додому, і на радість малому приносить йому гру "Duck Season". Попередивши, що це оренда лише на один день, вона бажає йому отримати максимальне задоволення.
Тож, ми сидимо на килимі у вітальні перед телевізором, до якого підключено VHS відак, та наша приставка - явно схожа на NES. Довкола нас валяються іграшки, відеокасети, картриджі, глянцеві журнали, книжки... але звісно, першочергово ми вставляємо картридж із новою грою, беремо світловий пістолет до приставки, і починаємо грати.

Lightning Warrior Raidy III

 Ну що ж, перша гра цієї серії мені сподобалась, друга - ні. Настав час перевірити третю... подумалось мені в 2021-му році. Потім я її закинув на дуже довго і от тільки зараз пройшов. Думаю це вже багато про що говорить.
Ах так, на всяк випадок нагадаю, що це хентайна серія.

 "Lightning Warrior Raidy III" є прямим продовженням попередньої частини. Райді продовжує свою подорож, з метою знайти розгадку своїх здібностей створювання блискавки і (як РАПТОМ виявляється) в пошуках свого хлопця - Уіна... ну все розходимося. Хоча пам'ятаючи, що вона робила за для отримання ключів від замкнених дверей в попередніх частинах... не дивно, що вона про нього не згадувала.
Але на цей раз ми не самі. Три ворога із першої частини, вони ж - допомагали нам в другій частині, тепер наші повноцінні компаньйони: перевертень - Фонфон, темна ельфійка - Фольс, та демон - Тіс. Не в останню чергу через Райді іх житло в печерах було зруйноване, тож вони причепилися до нас і плентаються за Райді усюди, здебільшого тільки дратуючи її.
Так наша компанія дістається чергового містечка, яке знаходиться під владою Гільдії Крадіїв. Поки Райді вирішувала свої справи в місті, троє її подорожніх "трохи" побенкетували в таверні... настільки що ні самі, ні разом з Райді виявилися нездатні розплатитися. Таким чином ми стаємо тимчасовими найманцями Гільдії Крадіїв, до повної виплати боргу, і першим завданням в нас є: звільнити колекторну систему під містом від монстрів.

Halo 3: ODST

 Настав час повернутися до серії "Halo". Грав в дану гру зі збірки "Halo: The Master Chief Collection", використовуючи клаво-мишу. Героїчна (передостання) складність.

 Події "Halo 3: ODST" відбуваються десь на середині "Halo 2". Ковенант атакує Землю. Ми - новачок загону орбітальних десантників, що готується до висадки на корабель Ковенантів, який знаходиться над містом Момбаса. Таких десантників скидають в одномісних капсулах з реактивним корегуванням траєкторії падіння прямо на поле бою, де вони одразу вступають у бій.
Проте у випадку нашого загону, командування раптово змінює курс наших капсул направляючи їх саме на місто. Якраз в цей момент корабель Ковенантів робить гіперстрибок, в результаті якого електро-магнітний імпульс зовсім збиває нас із курсу...
Десантник яким ми граємо - Новачок, приходить до тями через 6-ть годин після десантування. Вибравшись із капсули він опиняється сам по собі на вулицях вже окупованого Момбаса. Зв'язку із загоном немає, проте ми приймаємо локаційний сигнал від одного із командирів. Тож навіть не знаючи свого справжнього завдання, ми відправляємося на пошуки своїх товаришів.

One Piece: Round the Land (PS2)

 Цю гру я цілком свідомо пропустив беручись за "Shonen Jump's One Piece" на GBA, хоча вона вийшла на рік раніше. Але от все таки вирішив повернутися.
Тут одразу дилема. Англійської версії цієї гри немає, тільки японська, корейська та європейська (із німецькою, італійською та іспанською мовами). Тож в яку грати? Так як жодної із цих мов я не знаю, планував використовувати Google Перекладач на телефоні, в режимі камери (переклад по зображенню в реальному часі). Завантажив всі ці версії, і от що виявив. До японської версії гри претензій взагалі жодних, але перекладач з японської на українську - то страшне. В корейської версії музика, яка використовується в аніме, замінена на якусь іншу, проте перекладач із корейською мовою справляється значно краще. А от в європейській версії, крім заміненої музики, немає ще й озвучення діалогів в заставках, проте перекладач (з німецької) працює на відмінно...
Рішення було не простим, але я вибрав середній варіант - корейську версію, також зауважу що діалоги в ній озвучені японською мовою, так само як і в японській версії. Грав на PS3 через зворотну сумісність.

 "One Piece: Round the Land" не переповідає аніме, а розповідає свою історію. Схоже що події відбуваються між 7-м та 8-м сезонами (після Скайпії й втечі з бази Варти та до прибуття на Ватер7). До кістяка команди Мугівар (Луфі, Зоро, Намі, Усоп, Санджи) вже доєдналися два нових члени: Чоппер - корабельний лікар, синьоносе оленя, що з'їло Диявольський фрукт, який дав йому можливість розмовляти людською мовою та трансформувати своє тіло в декілька форм (в тому числі і в людиноподібну); і Ніко Робін - археологиня, єдина вціліла після знищення острова Охара і відтоді (з 8-ми річного віку) в розшуку Світовим Урядом, з'їла Диявольський фрукт, який дозволяє їй створювати контрольовані копії своїх частин тіла (зазвичай вона використовує руки) в зоні її видимості.

Dying Light

 Що я чув про дану гру... що це типу "Dead Island" з паркуром. І так як я не фанат паркуру, як культури, не можу сказати, що такий опис мене зацікавив.
Проте Steam продавав цю гру за неймовірно смішну ціну, тож я разом із товаришами затарили її, і невдовзі почали проходити в коопі.

 "Dying Light" розповідає про місто Харан (дуже схоже на Туреччину), в якому спалахнула і була локалізована епідемія раніше невідомого вірусу. Отримавши зараження, невдовзі людина стає неконтрольованою і надзвичайно агресивною, перестає реагувати на біль і намагається заразити інших... грубо кажучи - стає зомбі. Зв'язок із тими хто був всередині карантинної зони "обірвався", тож невідомо, чи залишилися вцілілі. Але за допомогою літаків, влада продовжує скидати вантажі із припасами і медикаментами.
Про "невідомо, чи залишилися вцілілі" - насправді приховування фактів. Влада чудово знає, що в місті залишаються люди що вижили. Більше того: відомо, що один із політиків, брата якого не встигли евакуювати, в чому він звинувачує Всесвітню Гуманітарну Місію (ВГМ), володіє секретними документам із незакінченою розробкою вакцини, яка на даному етапі може бути дуже шкідливою. До того ж в цих документах описано структуру та склад вірусу, і якщо така інформація опиниться не в тих руках за межами карантину, це може призвести до глобальних наслідків.
Ми граємо агентом ВГМ, Кайлом Крейном, який десантується на парашуті в Харан, із місією знайти цього політика (він змінив ім'я і наразі очолює одне із двох найвпливовіших угрупувань в Харані), та відібрати в нього секретні документи, за будь яку ціну. Проте тільки спустившись на землю, Кайла майже одразу кусає зомбі, але наше життя рятують двоє людей, один із яких гине під час цього порятунку.

Among the Sleep

 Ну а ось і гра з моєї коробки "коли-небудь доберусь". Дуже давно прочитав про неї в журналі "Шпиль!", дуже захотів її, дуже довго чекав на хорошу знижку, а купивши відклав на дуже довгий час... Єдине моє виправдання: одразу видно, що ця гра - доволі специфічна, і для неї потрібен специфічний настрій.

 "Among the Sleep" представляє собою горор від першої особи, де ми граємо дворічною дитинкою. Нам на День Народження дарують плюшевого ведмедика із яким ми одразу дружимося та разом граємося. Але вночі щось перевертає наше ліжечко і ми з ведмедиком відправляємося на пошуки матусі, по величезному будинку тіней та істот, що причаїлися за кожним кутком та в кожній шафці.
Це те що я знав про гру заздалегідь, і це відповідає дійсності, проте у вступі продемонстровано також немало нюансів. Не показано, хто саме подарував ведмедика. Хтось подзвонив у двері, мама відійшла, далі були дуже гучні незрозумілі слова, а потім мама повернулася із подарунком...
Власне, ця гра виявилася не просто про дитячу уяву, а значно глибшою... і реальнішою.