Pursuit Force (PSP)

 Захотілось пограти в екшон на PSP, і згадав про цю гру. Справа в тому, що я ще в інституті її проходив, але вона в мене крешилася десь ближче до кінця. Значно пізніше я пройшов її наступну частину "Pursuit Force: Extreme Justice", яка просто офігезна, і не побоюсь цього - одна з кращих ігор на PSP. Тож здебільшого знаючи чого очікувати, я вирішив все-таки повністю пройти цю гру, із самого початку. Грав в англійську версію.

 В "Pursuit Force" ми граємо оперативником однойменного загону поліції (Сили Переслідування), які займаються затриманням та ліквідацією злочинців на дорогах. В нашому штаті діють 5-ть великих злочинних організацій: "Сім'я Капеллі" - мафія, рекет, контрабанда, політичні вбивства; "Воєначальники" - військові найманці, торгівля зброєю, викрадення військових технологій, тероризм; "Засуджені" - біглі зеки, влаштування заворушень, грабежі, напади на цивільних; "Лисиці" - жіноча високотехнологічна банда крадіїв, пограбування банків та музеїв; "Кілер 66" - азійська банда, викрадення авто, розповсюдження наркотиків, викрадення людей.
Ну і нам, доведеться зустрітися й розібратися з ними усіма. Правда, складається враження, що ми - єдиний оперативник цього загону поліції, а допомагатиме нам хіба що дівчина - пілот гелікоптера, і наш начальник (просто постійно кричатиме на нас).

Football Manager 2024

 Зазвичай я уникаю ігор, які неможливо пройти: MMO, спортивні симулятори, мережеві шутери, файтинги... Іноді звісно бува пробиває пограти в щось таке, але потім, через БАГАТО ігрових годин, невідворотньо постає питання: "А що далі?"... "А нічого!" - відповідаю я сам собі, і з відчуттям втраченого часу та незавершеності берусь за щось інше.
Ну і цілком усвідомлюючи це, я взявся за дану гру, яку до речі безкоштовно забрав на EGS.

 Перед нами "Football Manager 2024" - назва цієї гри повністю характеризує жанр. Для тих хто не в темі: так - тут не можна контролювати гравців під час матчу, і так - тут комп'ютер керує обома командами на полі. Гравець же може під час матчу робити заміни, змінювати ігрову схему, тактику, стиль гри, давати індивідуальні вказівки гравцям (типу "грати менш жорстко у відборі", чи "частіше бий по воротам"), здійснювати моральний вплив на гравців (від "підбадьорити" до "вилаяти")...
Але основний вплив тренера на гру відбувається ДО початку матчу: підбір гравців до заявки на матч, розмова з гравцями в роздягальні, моральний вплив на суперника через передматчеву пресконференцію, тренування гравців (включаючи індивідуальні), підбір тренерського штабу зі скаутами та медичним персоналом, управління фінансами, робота із вболівальниками, вирішення індивідуальних питань гравців (в тому числі особистих), розвиток інфраструктури клубу (бази, стадіони), взаємодія із молодіжною та другою командами, розвиток відносин із клубами-партнерами, і ще ДУЖЕ БАГАТО чого іншого...

Penumbra: Requiem

 Ну і по інерції я взявся за цю гру.
Це доповнення до "Penumbra: Black Plague", що продається разом із нею. Причому, при встановленні, мені показало, що ця гра важить лише кількасот кілобайт (взагалі нічого), саме через те, що вона використовує файли основної гри, і навіть знаходиться в її директорії.
Українізатор основної гри (як виявилося) українізував і це доповнення, грав без прицілу, без підсвічування предметів та без підказок-нотаток. Вибрати складність тут не пропонують.

УВАГА! Будуть жорсткі спойлери по основній частині.
"Penumbra: Requiem" починається в тому ж місці де закінчується попередня гра. Тобто ми розгадали таємницю наукового комплексу в катакомбах Гренландії, дізналися про долю нашого батька та вступивши в контакт із древнім Розумом (Вуликом) надіслали на Велику Землю е-мейл з наполегливим проханням знищити все це місце...
Іііііііі, ми знову отримуємо по голові. А приходимо до тями на місці розкопок.

Penumbra: Black Plague

 Нарешті відпустили в довгоочікувану відпустку... ну і як не зіграти?!
Вибір гри дивний, погоджуюсь, але є пояснення. Я збирався в неї пограти ще минулого літа, та сильно захворів, і не маючи змоги сидіти за компом, обрав проходження "LEGO. Harry Potter: Years 5-7" лежачі в ліжку із геймпадом в руках... Пройшов, якраз і одужав. Знов повернувся до цієї гри, вже встановив, українізував, і тут підійшла моя черга в ТЦК (по розшуку в Резерв+), ну а там ВЛК, ДВРЗ, БЗВП, та інші абревіатури... і повернутися додому я отримав змогу лише через 10-ть місяців.
Так от, в мене виникло питання, чи щось містичне не дає мені пройти, чи бодай взятися, за цю гру? Як то кажуть: "Один раз - випадковість, два рази - співпадіння, три рази - закономірність".
Грав на середній складності, без прицілу, без підсвічування предметів та без підказок-нотаток. 

  "Penumbra: Black Plague" є прямим продовженням "Penumbra: Overture": головний герой, у пошуках свого батька в Гренландії, знаходить катакомби і пройшовши їх, потрапляє в закриту секцію, яку оберігав Рудий. Там ми одразу отримуємо по голові і приходимо до тями вже закриті в камері. Саме тут і починається геймплейна частина цієї гри.
Доволі швидко, ми усвідомлюємо, що ця "закрита секція" - ні що інше як науковий комплекс, що було побудовано таємною організацією із неофіційною назвою - Прадавні. Виявилося, вони значно більше науковці ніж культисти. Метою побудови та діяльності цього комплексу є Гробниця Туурнгайта та артефакти знайдені на місці розкопок в катакомбах, в тому числі прадавній вірус...

Fallout

 Якось я вже починав грати в цю гру, але з якоїсь причини (не пам'ятаю) закинув.
Менше з тим, зараз невибаглива до заліза покрокова РПГ була для мене ідеальним варіантом (з практичної точки зору), та й сетинг пост-апокаліпсиса мене завжди приваблював, ну і це перша гра легендарної серії.
Грав на ноуті, із українізатором. А ще із патчем на повернення в гру моделей дітей, бо їх було видалено з європейської версії (на якій базується Steam версія), аби прибрати можливість гравцю "вбивати дітей".

 Війна... Війна ніколи не змінюється... Змінюються лише методи її ведення.
В 21-му сторіччі війни велися за ресурси, які війна ж і використовує - нафта та уран. Китай вторгся на Аляску, а США анексували Канаду. Європейський Союз розпався на ворогуючі країни. І зрештою в 2077 році, за кілька годин обміну ядерними ударами, знайомий нам Світ перестав існувати... Небагатьом людям пощастило бути в ядерних сховищах, повністю автономних та ізольованих від зовнішнього Світу.
Події "Fallout" розгортаються в 2161 році. Гравець - є мешканцем сховища №13, але до нас прийшла велика біда: Водяний Чип, що постачає наше сховище питною водою, вийшов з ладу, а запасів води залишилось на 150 днів. Саме тому, з метою знайти заміну цьому чипу, голова нашої закритої спільноти відправляє Гравця в зовнішній світ, в світ про який ми нічого не знаємо.

Crazy Machines: The Wacky Contraptions Game

 Захотілося пограти в якийсь пазл, і перше що спало на думку саме ця гра, в нас біль відома під назвою "Заработало!", яка свого часу (ще в школі) пройшлася по руках всіх хлопаків мого класу.

 "Crazy Machines: The Wacky Contraptions Game" пропонує нам вирішувати пазли (задачки) основані на фізичних властивостях об'єктів, спочатку надаючи короткий, іноді комедійний, коментар до цього пазлу. Тобто, на статичному екрані знаходяться різні об'єкти взаємодії, в моменті (із зупиненим часом), якщо натиснути кнопку старту, то час запуститься і об'єкти почнуть впливати одне на одного (м'яч який був у повітрі почне падати під дією сили тяжіння, свічка під котлом почне нагрівати воду й вироблятиметься пара, батарея почне подавати електричний струм на підключену лампочку...), проте на те це й пазл, що нам дають його не зібраним. В коментарі перед пазлом пояснюється, що саме нам потрібно зробити: закинути м'яч в кошик, ввімкнути сирену, запустити ракету... і якщо просто за запустити час, то ціль виконано не буде, тож ми знов зупиняємо час, що повертає всі об'єкти в початкове положення, й за допомогою додаткових об'єктів з бічної панелі намагаємося вплинути на ті об'єкти які вже є на екрані, таким чином, щоб виконати завдання.

Mother (NES)

 Почну трохи не по темі, в кінці серпня 2025 року, мене було мобілізовано до лав ЗСУ. Що й казати, що мені було "трохи" не до ігор. Але йшов час, я почав адаптовуватися, з'явились якісь вільні годинки, я попросив прислати мені PSP, а потім ще й посаду отримав, яка дає можливість інколи погратися... Тож зустрічайте, перша гра пройдена мною в зоні бойових дій.

 Дуже давно поклав оком на цю гру.  Не пам'ятаю навіть чому, але вона мені вбачалась дуже незвичною, із прихованою якоюсь ВЕЛИКОЮ ідеєю.
Одразу варто зазначити, що в Штатах ця серія ігор, виходила під назвою "EarthBound", причому там вона вийшла із такою назвою саме для другої гри серії - "Mother 2", тож коли зрештою вирішили випустити справжню першу частину на заході, довелося гратися із іменуванням. Тож саме ця гра також відома як "EarthBound: Beginnings" або "EarthBound: Zero". І скажу чесно, як і з "Resident Evil", саме американський варіант назви мені подобається більше, проте через цю плутанину з нумерацією ("Mother 3" взагалі офіційно не виходила за межами Японії), я все таки далі буду використовувати японський варіант.
Грав з фанатським перекладом для NES через емулятор на PSP.

LEGO. Harry Potter: Years 5-7

 Насправді я збирався пограти в "Penumbra: Black Plague", вже встановив, налаштував, українізував... і тут бах - в мене температура 39.4... Тож я її відклав, і швидко визначився із грою в яку можна грати лежачі в ліжку із мінімумом уваги та не напружуючись (це я вже про дану гру).
Але спочатку все-таки подивився "Harry Potter and the Order of the Phoenix" (2007), "Harry Potter and the Half-Blood Prince" (2009), "Harry Potter and the Deathly Hallows - Part 1" (2010) та "Harry Potter and the Deathly Hallows - Part 2" (2011), бо для LEGO ігор дуже важливо перед проходженням ознайомитись із джерелом пародії.

 "LEGO. Harry Potter: Years 5-7" основана саме на вищеперелічених чотирьох фільмах (останні із восьми).
Переказувати сюжет тут, гадаю, безглуздо. Ну хіба що можна нагадати, що попередня частина "LEGO. Harry Potter: Years 1-4", закінчується доволі похмуро, як для LEGO гри: на смерті Седрика та поверненні Волдеморта, звідси й стартує дана гра.

Kingdom Hearts II - Final Mix

 Пройшовши дві попередні частини, ця серія стала реальним претендентом на те щоб записатися до моїх улюблених ігор (прям тих що аж най-най). Але із такими речами поспішати не можна. Тож після певної паузи настав час братися саме за цю гру.
Як і минулі, проходив зі збірки "Kingdom Hearts HD 1.5 + 2.5 ReMIX", використовуючи XBox-подібний геймпад, на складності - Стандартна.
Забігаючи наперед, ця частина вкрай прив'язана до двох попередніх, тому зважайте на те що тут будуть серйозні спойлери на ігри серії, які вийшли раніше, інакше тут взагалі нічого не можна буде сказати (аж на стільки прив'язана).

 Запустивши "Kingdom Hearts II", нам показують одну з найкрутіших коли-небудь створених заставок-ретроспектив, де в стилі GMV відображають події, що вже відбулися.
Отож, мої припущення про можливість ігнорування подій "Kingdom Hearts - Re:Chain of Memories" виявилися абсолютно невірними.
Сора, Дональд та Гуфі знаходяться в стані сну, під час якого Наміне повертає друзям втрачені спогади (як виявилося, це потребує немало часу). А також цей розрив зв'язку спогадів вплинув не тільки на Сору, але й на тих хто знав Сору (тобто не тільки він їх забув, але й вони його). Ріку прийнявши темряву в собі, але не підкорившись їй, разом із Королем Міккі та ДіЗом починають протистояння Організації XIII. А Кайрі очікує своїх друзів на рідному острові.
Після вищеописаного, проходить приблизно рік, і нам представляють нового персонажа - Роксас. Він тусується разом із компанією інших дітлахів в Сутінковому Місті, під час літніх канікул. І хоча Роксас бачить сни про пригоди Сори, в усьому іншому він звичайний хлопчина, а головною проблемою їхньої компанії наразі є наклепи іншої "банди" (Сайфер із посіпаками з "Final Fantasy VIII", до яких доєднався Віві з "Final Fantasy IX") - нібито вони крадії.
Та з часом в таку буденність починає вриватися містичність, від незрозумілих істот і ключа, що раптово з'являється в руці, до незнайомців в чорних балахонах, яких може бачити тальки Роксас і які звинувачують його в зрадництві...

RoboCop: Rogue City

 Коли ця гра вийшла, чув про неї тільки позитивні відгуки, і найголовніше - фразу: "це саме той РобоКоп". Проте якось потім швидко перестав про неї чути взагалі будь-що. Ну перше, що спало на думку: олди награлися, а ньюфагам нецікаво.
Також варте уваги, що цій грі приблизно 2-а роки, а для мене це велика рідкість так "швидко" братися за гру після її виходу (без сарказму). До того ж скріни і відоси які траплялись мені на очі і справді пробуджували ностальгійні відчуття.
Грав на складності "Жорстоко" (3-й з 4-х), із українізатором (машинний переклад).

 Події "RoboCop: Rogue City" розгортаються між 2-м і 3-м фільмами оригінальної трилогії. Проте варто зазначити, що знання подій "RoboCop 2" (1990) потрібні лише в останній чверті гри.
Отож, Алекс Мерфі - поліціянт міста Детройт, жорстоко вбитий бандитським угруповуванням, після смерті стає частиною програми по створенню кіборга (в першу чергу - його мозок), призначеного на автономну підтримку правопорядку на вулицях. Проект "РобоКоп" було розроблено і реалізовано корпорацією OCP (латиницею), яка також викупила в держави право управління поліцією міста Детройт, а також має амбітні плани на створення нового міста майбутнього - Дельта-Сіті, замість занедбаного Детройта.
Після подій двох фільмів, РобоКоп вже має вагому славу, та відносну довіру в суспільстві. Але звісно певні остороги залишаються, це все-таки єдиний в світі вдалий випадок трансплантації мозку, навіть саме OCP не може його повторити. Ну і одвічна дилема "де закінчується людина, і починається машина" - нікуди не зникла.

Celeste

 Вирішили ми із комрадом провести експеримент: замовили один одному по грі, яку інший має пройти протягом року, при цьому транслюючи або записуючи відео проходження замовнику. Власне, мені він замовив саме цю гру. І скажу чесно, якби не цей експеримент, я б і не планував за неї братися, незважаючи на всі дифірамби, якими вона була оспівана моїм товаришем.
Очікування в мене були доволі скептичні. Піксель-артових інді платформерів в Steam таке засилля, що вона нічим не виділялася. А те, що це ХАРДКОРНИЙ платформер, зароджувало підозру, що гра була замовлена спеціально, щоб познущатися наді мною. Насправді, єдиний хардкордний платформер, що спадає мені на думку із пройденого, це "Rayman: Origins" (і то, тільки останні рівні), тож були великі побоювання у моїй спроможності взагалі пройти цю гру.
Грав використовуючи PS-подібний геймпад (пересувався хрестовиною).

 "Celeste" розповідає про дівчину на ім'я Медлін, що прибуває до загадкової гори - Селести (Канада). Молода героїня переживає екзистенційну кризу, і в якості цілі, щоб довести собі щось, що й сама поки не знає, вона обрала сходження на верхівку цієї гори.
У підніжжя Селести Медлін зустрічає стару бабцю, що насміхається із неї, мовляв: їй ніколи не вдасться здолати цю гору, що тільки більше налаштовує дівчину на досягнення мети. Також, ще в нижній частині гори ми натрапляємо на блогера - Тео, що приїхав сюди аж із Австралії. Він багато чув про Селесту від свого дідуся, тож вирішив побачити її на власні очі, ну і зробити купу світлин звичайно. Проте він не ставить собі за мету підкорити вершину.

Duck Season

 Отак, випадково натрапляєш на трейлер цієї гри (Duck Season Launch Trailer), і все, вона одразу опиняється в списку бажаного, звісно якщо у вас є VR.
Насправді, детальніше ознайомившись із скріншотами, в мене з'явилися побоювання, що це гра про "мацання предметів", яких засилля для Віртуальної Реальності, але високі оцінки - залишали надію.
Отож, грав на високій складності, використовуючи HTC Vive першої версії.

 Граємо ми хлопчиною шкільного віку, десь у 80-х роках в Штатах. Мати приходить додому, і на радість малому приносить йому гру "Duck Season". Попередивши, що це оренда лише на один день, вона бажає йому отримати максимальне задоволення.
Тож, ми сидимо на килимі у вітальні перед телевізором, до якого підключено VHS відак, та наша приставка - явно схожа на NES. Довкола нас валяються іграшки, відеокасети, картриджі, глянцеві журнали, книжки... але звісно, першочергово ми вставляємо картридж із новою грою, беремо світловий пістолет до приставки, і починаємо грати.

Lightning Warrior Raidy III

 Ну що ж, перша гра цієї серії мені сподобалась, друга - ні. Настав час перевірити третю... подумалось мені в 2021-му році. Потім я її закинув на дуже довго і от тільки зараз пройшов. Думаю це вже багато про що говорить.
Ах так, на всяк випадок нагадаю, що це хентайна серія.

 "Lightning Warrior Raidy III" є прямим продовженням попередньої частини. Райді продовжує свою подорож, з метою знайти розгадку своїх здібностей створювання блискавки і (як РАПТОМ виявляється) в пошуках свого хлопця - Уіна... ну все розходимося. Хоча пам'ятаючи, що вона робила за для отримання ключів від замкнених дверей в попередніх частинах... не дивно, що вона про нього не згадувала.
Але на цей раз ми не самі. Три ворога із першої частини, вони ж - допомагали нам в другій частині, тепер наші повноцінні компаньйони: перевертень - Фонфон, темна ельфійка - Фольс, та демон - Тіс. Не в останню чергу через Райді іх житло в печерах було зруйноване, тож вони причепилися до нас і плентаються за Райді усюди, здебільшого тільки дратуючи її.
Так наша компанія дістається чергового містечка, яке знаходиться під владою Гільдії Крадіїв. Поки Райді вирішувала свої справи в місті, троє її подорожніх "трохи" побенкетували в таверні... настільки що ні самі, ні разом з Райді виявилися нездатні розплатитися. Таким чином ми стаємо тимчасовими найманцями Гільдії Крадіїв, до повної виплати боргу, і першим завданням в нас є: звільнити колекторну систему під містом від монстрів.

Halo 3: ODST

 Настав час повернутися до серії "Halo". Грав в дану гру зі збірки "Halo: The Master Chief Collection", використовуючи клаво-мишу. Героїчна (передостання) складність.

 Події "Halo 3: ODST" відбуваються десь на середині "Halo 2". Ковенант атакує Землю. Ми - новачок загону орбітальних десантників, що готується до висадки на корабель Ковенантів, який знаходиться над містом Момбаса. Таких десантників скидають в одномісних капсулах з реактивним корегуванням траєкторії падіння прямо на поле бою, де вони одразу вступають у бій.
Проте у випадку нашого загону, командування раптово змінює курс наших капсул направляючи їх саме на місто. Якраз в цей момент корабель Ковенантів робить гіперстрибок, в результаті якого електро-магнітний імпульс зовсім збиває нас із курсу...
Десантник яким ми граємо - Новачок, приходить до тями через 6-ть годин після десантування. Вибравшись із капсули він опиняється сам по собі на вулицях вже окупованого Момбаса. Зв'язку із загоном немає, проте ми приймаємо локаційний сигнал від одного із командирів. Тож навіть не знаючи свого справжнього завдання, ми відправляємося на пошуки своїх товаришів.

One Piece: Round the Land (PS2)

 Цю гру я цілком свідомо пропустив беручись за "Shonen Jump's One Piece" на GBA, хоча вона вийшла на рік раніше. Але от все таки вирішив повернутися.
Тут одразу дилема. Англійської версії цієї гри немає, тільки японська, корейська та європейська (із німецькою, італійською та іспанською мовами). Тож в яку грати? Так як жодної із цих мов я не знаю, планував використовувати Google Перекладач на телефоні, в режимі камери (переклад по зображенню в реальному часі). Завантажив всі ці версії, і от що виявив. До японської версії гри претензій взагалі жодних, але перекладач з японської на українську - то страшне. В корейської версії музика, яка використовується в аніме, замінена на якусь іншу, проте перекладач із корейською мовою справляється значно краще. А от в європейській версії, крім заміненої музики, немає ще й озвучення діалогів в заставках, проте перекладач (з німецької) працює на відмінно...
Рішення було не простим, але я вибрав середній варіант - корейську версію, також зауважу що діалоги в ній озвучені японською мовою, так само як і в японській версії. Грав на PS3 через зворотну сумісність.

 "One Piece: Round the Land" не переповідає аніме, а розповідає свою історію. Схоже що події відбуваються між 7-м та 8-м сезонами (після Скайпії й втечі з бази Варти та до прибуття на Ватер7). До кістяка команди Мугівар (Луфі, Зоро, Намі, Усоп, Санджи) вже доєдналися два нових члени: Чоппер - корабельний лікар, синьоносе оленя, що з'їло Диявольський фрукт, який дав йому можливість розмовляти людською мовою та трансформувати своє тіло в декілька форм (в тому числі і в людиноподібну); і Ніко Робін - археологиня, єдина вціліла після знищення острова Охара і відтоді (з 8-ми річного віку) в розшуку Світовим Урядом, з'їла Диявольський фрукт, який дозволяє їй створювати контрольовані копії своїх частин тіла (зазвичай вона використовує руки) в зоні її видимості.

Dying Light

 Що я чув про дану гру... що це типу "Dead Island" з паркуром. І так як я не фанат паркуру, як культури, не можу сказати, що такий опис мене зацікавив.
Проте Steam продавав цю гру за неймовірно смішну ціну, тож я разом із товаришами затарили її, і невдовзі почали проходити в коопі.

 "Dying Light" розповідає про місто Харан (дуже схоже на Туреччину), в якому спалахнула і була локалізована епідемія раніше невідомого вірусу. Отримавши зараження, невдовзі людина стає неконтрольованою і надзвичайно агресивною, перестає реагувати на біль і намагається заразити інших... грубо кажучи - стає зомбі. Зв'язок із тими хто був всередині карантинної зони "обірвався", тож невідомо, чи залишилися вцілілі. Але за допомогою літаків, влада продовжує скидати вантажі із припасами і медикаментами.
Про "невідомо, чи залишилися вцілілі" - насправді приховування фактів. Влада чудово знає, що в місті залишаються люди що вижили. Більше того: відомо, що один із політиків, брата якого не встигли евакуювати, в чому він звинувачує Всесвітню Гуманітарну Місію (ВГМ), володіє секретними документам із незакінченою розробкою вакцини, яка на даному етапі може бути дуже шкідливою. До того ж в цих документах описано структуру та склад вірусу, і якщо така інформація опиниться не в тих руках за межами карантину, це може призвести до глобальних наслідків.
Ми граємо агентом ВГМ, Кайлом Крейном, який десантується на парашуті в Харан, із місією знайти цього політика (він змінив ім'я і наразі очолює одне із двох найвпливовіших угрупувань в Харані), та відібрати в нього секретні документи, за будь яку ціну. Проте тільки спустившись на землю, Кайла майже одразу кусає зомбі, але наше життя рятують двоє людей, один із яких гине під час цього порятунку.

Among the Sleep

 Ну а ось і гра з моєї коробки "коли-небудь доберусь". Дуже давно прочитав про неї в журналі "Шпиль!", дуже захотів її, дуже довго чекав на хорошу знижку, а купивши відклав на дуже довгий час... Єдине моє виправдання: одразу видно, що ця гра - доволі специфічна, і для неї потрібен специфічний настрій.

 "Among the Sleep" представляє собою горор від першої особи, де ми граємо дворічною дитинкою. Нам на День Народження дарують плюшевого ведмедика із яким ми одразу дружимося та разом граємося. Але вночі щось перевертає наше ліжечко і ми з ведмедиком відправляємося на пошуки матусі, по величезному будинку тіней та істот, що причаїлися за кожним кутком та в кожній шафці.
Це те що я знав про гру заздалегідь, і це відповідає дійсності, проте у вступі продемонстровано також немало нюансів. Не показано, хто саме подарував ведмедика. Хтось подзвонив у двері, мама відійшла, далі були дуже гучні незрозумілі слова, а потім мама повернулася із подарунком...
Власне, ця гра виявилася не просто про дитячу уяву, а значно глибшою... і реальнішою.

Lollipop Chainsaw - RePop

 Ще коли "Lollipop Chainsaw" тільки виходила, в оригіналі, ексклюзивно на консольках, я звернув на неї увагу. Вона виглядала грою для збоченців, присипаною японським божевіллям, коротше - прям для мене. Але на ПК її не було. Пізніше, якось мені трапилася стаття про дану гру, із цитатою якоїсь азійської шишки в заголовку, щось типу: "таких ігор не повинно існувати взагалі". Додати ще відносно низьку відомість, і я вже засмутився, бо подумав що цю гру спіткає доля геніальної "Rule of Rose".
Проте, як на мене, зовсім неочікувано, було анонсовано ремастер, із підназвою "RePop", для всіх актуальних платформ, включаючи ПК. Власне, коли він вийшов, я не втримався і якраз на Днюху забрав собі, зі знижкою в 20%, при тому що не часто беру ігри де знижка менше 75%... Ну і як видно, не відклав в довгий ящик із написом "коли-небудь доберуся", що також буває не часто.
Грав на XBox-подібному геймпаді. Починав на Нормальній складності, та з 3-го рівня перемкнувся на Важку.

 Зустрічайте, Джульєт - білява чірлідерка футбольної команди "Лицарі Сан-Ромеро", що представляють свій коледж. Зустрічається із футболістом цієї команди - Ніком. Для поповнення енергії постійно смакує льодяники (lollipop, які в нас Чупа-Чупсами називають), ну і тому що просто обожнює їх. Сьогодні в Джульєт особливий день, їй виповнюється 18-ть років, і в планах по святкуванню - знайомство Ніка зі своєю сім'єю.
Ах так, ще Джульєт - спадкова Мисливиця на Нечисть... Обидві її сестри (старша й молодша) і батько, також активно борються із потойбічними істотами, і тільки мати - звичайна хатня господиня. Звісно, знайомство свого хлопця із родиною - не слабке випробовування для молодиць, саме по собі, але коли в тебе така сім'я, то що й казати.
Випадково чи ні, але саме у цей день в Сан-Ромеро трапляється нашестя зомбі, й Джульєт взявши свою зброю, - бензопилу, приступає до виконання свого обов'язку. Нік не в курсі особливостей родинної справи своєї дівчини, тож намагається її врятувати, а натомість сам отримує укус від зомбі. Але Джульєт, відмовляючись миритися із перетворенням свого коханого в зомбі, відрізає йому голову, поки до неї не дістався вірус, та за допомогою магічного ритуалу робить цю голову живою й при свідомості. Але часу на зволікання немає, тож причепивши голову Ніка собі до пояса, головна героїня повертається в бій.

The Precursors

 Обираючи наступну гру, як рідко буває, підняв голову і побачивши полички, згадав що на них лежать диски із іграми які я досі не пройшов. Як тільки око зачепилося за коробку із даною грою, я однозначно визначився зі своїм вибором.
Для тих хто не знає, ця гра від українських розробників (Deep Shadows), творців серії "Xenus". Вона зараз продається і в Steam, проте від росіянського видавця, тож очевидно, що купляти її я не рекомендую. Собі у виправдання: вона в мене на диску, так - все ще від запорєбрікового видавця, проте я ніяким чином не впливатиму на її рейтинги чи статистику. Додатково, я ще й прибрав відео-файл із заставкою того видавця, що б при кожному запуску очі мені не мозолив.

 "The Precursors" дає нам під керування молодого пілота-найманця, раси Амарнів, що тільки закінчив підготовку і прибуває на планету Голдін, щоб почати свій професійний шлях ставши під командування друга його батька.
Події відбуваються в іншій галактиці, владу в якій розділяють Імперія та Демократичний Союз. І меншою мірою певний вплив мають братерство Вільних Торговців. Амарни зберігають нейтралітет, проте всім очевидно, що рано чи пізно доведеться обрати сторону. Крім людиноподібних рас тут можна зустріти й інших розумних істот, як от птахоподібні або жабоподібні гуманоїди. Також на планетах даної галактики знаходяться невідомі артефакти Предтечій. Хтось їм поклоняється, хтось вивчає, хтось вбачає в них художню цінність, а комусь на них все одно...
Через деякий час гри, відбувається трагічна подія, що стосується всіх Амарнів, і старійшина відправляє головного героя на розслідування її причин, ну і це можна вважати основною сюжетною гілкою.

Divinity: Original Sin

 Вирішили із комрадом пройти в коопі гру в жанрі якого ще не проходили - тактичної покрокової РПГ. На той момент у всіх на слуху був "Baldur's Gate III", але ми не женемося за хайпом тож вирішили взятися саме за "Divinity: Original Sin". Питанням було лише, в яку версію грати: оригінал чи "Enhanced Edition". Я був за оригінальну версію, тому що ОРИГІНАЛ, і аргументом в мене були приклади як оці "покращення" псують ігри в яких все було добре: "Dear Esther: Landmark Edition", "Silent Hill: HD Collection", "Grand Theft Auto: The Trilogy - The Definitive Edition", "Half-Life: Source"... Проте мій колега все-таки наполягав на "Enhanced Edition", і проти чого в мене не знайшлося аргументів, так це те що в ній прикрутили підтримку контролерів, яка відсутня в оригіналі, а він хотів (принаймні спробувати) грати на геймпаді... консольники - такі консольники.
 Забігаючи наперед: зрештою ми обоє грали на клаво-миші, проте й я іноді використовував геймпадне керування, граючи на SteamDeck, коли був не вдома в наш ігровий день.

 Створивши персонажів гра одразу відправляє нас - нових "Мисливців за Джерелом", на перше завдання: розслідувати смерть чиновника в місті Сейсил, бо схоже що до цієї події була причетна магія Джерела. Власне, в цьому світі Джерело - це таємничий та заборонений для вивчення ресурс неймовірної сили енергії, якщо простіше то магії. "Мисливці за Джерелом", до складу яких ми нещодавно ввійшли - це урядова організація, що займається розкриттям випадків із вивчення чи використання Джерела, усуненням наслідків, та знищенням тих хто свідомо порушує заборону на взаємодію із Джерелом. Ну і так як це все таки урядова організація, то ми в принципі повинні допомагати місцевим у біді... це в теорії. На справді ж, із початком гри нас відпускають - "робіть що хочете".
Як приклад, перед входом в Сейсил стояли два бухих охоронці, які вимагали із нас плату за прохід, що для нас (як гравців) було впадлу. Та намагаючись їх убазарити, діалог закінчився боєм, і звісно, смертю тих охоронців, чого ми НАСПРАВДІ не хотіли.
До речі, достатньо швидко до нас приєдналися ще два персонажі: напівдика лучниця Грррдоця, та маг-расист Джаан. Тож насправді ми грали 4-а персонажами.